У грудні 2025 року я спробував увійти в черговий застосунок через GitHub і виявив, що звичний вхід не працює. Почав розбиратися: мій акаунт позначили прапорцем. Листа з поясненням я не отримав.
При цьому сам я міг заходити в GitHub, пушити й працювати. А інші люди не бачили мого профілю, організації, де я був учасником, стали для них недоступними. Перестала працювати авторизація сторонніх застосунків, зник пошук у коді репозиторіїв. Повного блокування не було, але частина звичних можливостей зникла.
На початку 2026 року я майже перестав публікувати там код. Мене засмутило, що сервіс обмежив акаунт без пояснень. Готового плану переїзду в мене не було, і кілька місяців питання залишалося невирішеним. Шукати альтернативи я почав уже після цієї паузи.
Чому проблема виявилася не лише в коді#
Спочатку я думав, що головне — не втратити репозиторії. Але через GitHub я входив ще й у Tailscale: на ньому трималася приватна мережа між моїми машинами й сервісами. Обмеження GitHub відрізало мені звичний вхід до панелі керування цією мережею. Навіть якщо пристрої ще могли зв’язуватися між собою, керувати всім через колишній акаунт я вже не міг.
Доступ до того акаунта Tailscale я так і не відновив. Натомість підняв на своєму сервері Headscale — власний сервер керування мережею для клієнтів Tailscale — і перемкнув на нього всі пристрої. Тепер керування цією мережею не залежало від входу через GitHub. Зате сам сервер Headscale довелося обслуговувати мені.
Тут стало видно, як пов’язані мої сервіси: обмежили акаунт на платформі з кодом, а змінювати довелося ще й спосіб доступу до власних машин.
Як я шукав альтернативи#
Першим спробував Radicle, систему для децентралізованого зберігання Git-репозиторіїв. Розгорнув вузли на своїх машинах, випробовував на одному зі своїх пет-проєктів. Ідея мені подобалася, але для звичайної роботи виходив ще один інструмент зі своєю мережею, правилами й обслуговуванням. Я хотів знову спокійно працювати з кодом, а не займатися окремим інфраструктурним проєктом.
Потім почав користуватися Hermes, AI-агентом, з яким згодом зібрав блог на Hugo й опублікував його на Codeberg Pages. Блог з’явився в червні 2026 року. Про сам Hermes і свій сетап я написав окремо.
Після блогу ми з Hermes взялися за мій сайт на Astro. Його розгорнули безпосередньо на Cloudflare, без обов’язкового GitHub у процесі публікації. У липні я переніс туди й блог. Так питання «як публікувати сайт» відокремилося від питання «де зберігати репозиторії». Для публікації більше не потрібно було відновлювати старий акаунт GitHub.
Я також намагався розібратися із самим обмеженням. 27 липня надіслав звернення до підтримки GitHub: описав симптоми, запропонував підтвердити особу, пояснив ситуацію з Tailscale та входи з України й Швеції. Припустив, що автоматична перевірка могла сприйняти їх як підозрілу активність, але підтвердження цієї версії в мене немає. Надійшло автоматичне підтвердження, що звернення отримано. У жовтні нагадав про себе. Відповіді по суті досі немає.
До листопада я повернув до роботи давно створений акаунт GitLab, який до того припадав пилом. 3 листопада створив другий акаунт GitHub — phantom-di. На той момент я вже не шукав єдиної заміни всім можливостям GitHub. Мережа працювала через Headscale, сайт і блог — через Cloudflare. Залишалося перенести потрібний код і налагодити копіювання між платформами.
Що довелося переносити#
На старому акаунті було 62 репозиторії, з них 53 — форки: навчальні завдання 2022 року, чужий шаблон Django, чужий compose для Odoo. Переносити все підряд я не збирався. При цьому чимала частина моєї роботи взагалі лежала лише локально.
Я просканував диски й знайшов 91 репозиторій. Із локальних проєктів і репозиторіїв старого акаунта відібрав 23. Перенесення завершив 4 листопада: усі вони опинилися і на новому GitHub, і в GitLab.
Із GitHub довелося повозитися. Я надто швидко створював і завантажував туди репозиторії: після дев’яти поспіль отримав «too many repositories, too quickly» та пропозицію зачекати близько години. Це сталося під час мого перенесення; точного порога обмеження я не з’ясовував. Частина репозиторіїв доїхала з другої спроби, один із них — лише з четвертої, з паузами по десять хвилин. У GitLab усі 23 лягли одразу.
Чому я зберіг стару історію комітів#
Я хотів, щоб старі коміти відображалися під новим акаунтом, і спочатку подумав змінити email в усій історії Git. Але GPG-підпис коміта пов’язаний із його вмістом, зокрема даними автора й комітера. Якщо переписати ці поля, зміниться й SHA — ідентифікатор коміта. Початковий підпис уже не підтвердить новий об’єкт; для нього потрібен новий підпис.
В одному робочому репозиторії я перевірив 150 комітів — усі з дійсними підписами. Переписувати цю історію лише заради іншого імені в інтерфейсі GitHub я не став.
Водночас авторство на GitHub і криптографічний підпис — різні механізми. GitHub пов’язує коміти з акаунтом за email. Якщо попередню адресу можна додати до нового акаунта, старі коміти із цією адресою можуть отримати нову прив’язку без переписування історії. Для адрес GitHub noreply є обмеження, а перевірка GPG-підписів має свої вимоги.
Я залишив історію як є й налаштував нові коміти для нового акаунта. Можливість перенести прив’язку попереднього email ще потрібно перевірити до видалення старого профілю.
Технічні подробиці: прив’язка комітів і перевірка GPG-підпису.
Як працює дзеркало в GitLab#
Основну роботу я залишив на GitHub, а GitLab відвів роль другої платформи з копіями репозиторіїв. У GitLab Free є push mirroring — надсилання змін із GitLab назовні. Мені потрібен зворотний шлях: регулярно забирати зміни з GitHub у GitLab. Вбудований pull mirroring доступний у платних тарифах, тому я зробив власний скрипт.
Для репозиторіїв, що вже є на обох платформах, він використовує окремі bare-клони — копії Git-репозиторіїв без робочих файлів. Отримує зміни з GitHub і надсилає в GitLab гілки й теги, включно з видаленнями. Робочих каталогів не чіпає. Запуск налаштований раз на шість годин.
Ця схема має обмеження. Дзеркало — не резервна копія: видалення гілки в джерелі може видалити її і в GitLab. Розклад залежить від машини зі скриптом: коли вона вимкнена або спить, синхронізації немає. Нові репозиторії теж не з’являються на другій платформі автоматично — спочатку їх потрібно там створити.
Можна було запускати синхронізацію через GitHub Actions після кожного push. Тоді не довелося б тримати ноутбук увімкненим, але знадобилися б права доступу й секрети для надсилання в GitLab. Поки я залишив локальний варіант із його обмеженнями.
Документація: GitLab repository mirroring.
Чому я все-таки залишився на GitHub#
Піти хотілося. Після того як Microsoft купила GitHub, він, за моїми відчуттями, став гіршим. Але там залишалися чужі проєкти, форки, інтеграції та звичні посилання. Повністю піти означало б змінювати ще й цю частину роботи.
Другий акаунт вирішує конкретне завдання: я знову можу користуватися GitHub без обмежень старого профілю. Тільки тепер на ньому не тримається все інше. Приватною мережею керує мій Headscale, сайт і блог публікуються через Cloudflare, код є в GitLab і локально.
Повної незалежності це не дає. Headscale потрібно обслуговувати, Cloudflare залишається зовнішнім провайдером, а два Git-хостинги не замінюють перевірених резервних копій. Але обмеження одного акаунта GitHub уже не має автоматично відрізати мене від керування мережею й публікації сайту.
Що залишилося зробити#
Старий акаунт я збираюся видалити після перевірки перенесення. Збереженої Git-історії для цього недостатньо: окремо потрібно розібратися з email, прив’язкою комітів, issues, pull requests, wiki та посиланнями. Не все це переноситься разом із репозиторієм.
Є і ще одна деталь: для обмежених акаунтів видалення через налаштування може бути недоступним. Тоді навіть цей крок потребуватиме звернення до підтримки. GitHub описує це обмеження в документації.
Станом на 14 листопада 2026 року відповіді по суті досі немає. Але тепер від неї не залежить, чи зможу я продовжувати роботу. Я користуюся GitHub там, де він мені зручний, а керування мережею й публікація сайту більше не потребують входу через цей акаунт.
